?

Log in

entries friends calendar profile Previous Previous
vihola
3.11 - нарешті святкування ювілею батька, який офіційно бідбувся 15.10. Приїхав брат, ми всі були вбрані. як і належить, - українсько. Я зробила фото вернісаж із фот з тернопілля, Непалу, уманської Софіївки, Мармаросів і Чорногори,..., і дачі-дачі-дачі:). Особливо приємно було нарешті побачитися і поспілкуватися із т. Галями, Лідією Степанівною. Були цікаві батькові співробітники, один з яких несподівано прикольно відреагував на мої фота. а навіть пса вівчаря просто полюбив. Ще показували фільм. що я зробила для батька - слайдовий. Гарне свято вийшло.
Цу ми вдвох ввечері, по святі уже


4.11 - чоловік поїхав у відрядження в Болгарію:(

11.11 - із Шуріком Білим славно прогулялися в Китаєво. Давно там не була. Озеро на озері сидить і озером поганяє. Гарно! Полазили по холмах, пошурхотіли опалим листям. Говорили за важливі речі. Тоді поїхали в чайну на Подолі із Андрієм та його жінкою пили в танському залі Да Хун Пао.
DSC_0052_pho_fb
DSC_0063_pho_fb

15.11 - вилетіла через 4 години від обіцяного часу до братику в Німеччину. Мама мене проводжала і всі 4 години була зі мною. Тож я навіть змогла трохи поспати у неї на колінах. компенсуючи той шалений недосип останні 2 тижні. За 4-годинне запізнення візейр дав бутерброд! Долетіла. Дісталась потягами з пересадкою до Аахену, де мене братиська й зустрів. Поки віз машиною до себе додому, я вже прозріла від прикольності міста, хоча було вже геть пізно й темно.

16.11 - Аахен підкорив. Я скучила за Європою.Курка, але "все як у людей":). В плані відсутності дешевих вирвіглазних вивісок, реклам, об*яв, які спотворюють будь-що, на що клеяться..Дуже показовим моментом була ЛЕГКІСТЬ фотографування - я не мусила намотувати кілометри довкола об*єкту, аби зазнимкувати, вигинаючись так і так, щоб не попала в кадр машина (на великій території історичного центру міста проїзд машин заборонено), щоб не попала та сама вивіска-реклама-об*ява, дочекатися доки пройдуть уже нарешті усі люди (вони тут самі завмирають і зупиняються, не хочучи зіпсувати тобі кадр)... Натомість затишні мініатюрні площечки, не пафосні, а авангардні і з гумором скульптури, бруківка.. Місто підкорило. Ввечір - італійський ресторанчик і ігри з Богдасею).
DSC_0275_pho_fb
DSC_0102_pho_fb
DSC_0152_pho_fb
DSC_0174_pho2_pho
DSC_0187_pho_fb

17.11 - ігри з Богдасею та подорож до Голандії - в Ейндховен, на літак. Аеропорт Ейндховена пошматував усі шаблони ік бісовій матері. Це занадто добре, аби бути правдою. Це надто добре, аби бути справжнім аеропортом. Немає черг, які вимірюються десятками метрів, ніхто не "толпится" (тут потрібне саме це слово, а українського відповідника, на жаль, немає), ніхто не намагається бути "самим умним" і стати в черзі нєвзначай поряд з тобою, а однією ногою перед тобою... Ніхто не ломиться навіть на посадку - а місця ж так само не вказані! Ееееех!...Зате зустрічаючий аеропорт Софії миттєво заземлив мене своїми нармальними савєцкімі парякамі: відстоявши чергу на паспортний контроль (де поряд зі мною в черзі стала тітка, і, ага,поставивши одну ногу трохи переді мною:)коли ж черга підходила і вона явно вже просто стала переді мною, я англійською дуже спокійно і з посмішкою звернулася до неї "Excuse me, but I was standing there:)", я отримала крики болгарською "Проблемі?ПРОБЛЕМІ?"), мені повідомили, що я маю відстояти ще більшу в інше віконечко, позаяк саме воно для громадян країн, не членів ЄС. А тепер найголовніше - усі три віконечка паспортного контролю абсолютно однакові і не містять жодних отлічій, не кажучи вже про те, аби хоч якоюсь мовою було написано "для громадян країн, не членів ЄС"... Ну і велика приємність - в аеропорті палять ТАК, як палять у потягах укрзалізниці в зимовий період, "на убой". Було настільки некомфортно і неприємно. що я задалася питанням "навіщо палити в аеропорті до +25, якщо всі люди всеодно вбрані у верхній одяг?" Але мене зустрів мій чоловік, з яким не бачилися 2 тижні, тож я тільки ще в таксі побурчала 20 хвилин про "Яке там ЄС?! За що цих болгар взагалі взяли в ЄС?!Савок билі, савком астануцца!.." Ми сходили за харчами і я приготувала нашвидкоруч балканську пізньоосінню вечерю.
2012-11-17 23.11.51_fb

18.11 - спочатку на таксі (яке тут дешеве). тоді 40 хвилин на бусі (дуже радянському, занедбаному і побитому) через чудну казкову осінь ми їхали серпантинами на гору Вітошу (гора, що зразу під Софією).Бус вивіз нас на висоту десь 1800м, далі пішли пішки,поглядаючи вниз, де бачили зовсім не місто, а море з хмар, суцільне, з якого визирали де-не-де невисокі гірки. Це було надзвичайно гарно. Аж дійшли до вершини - за півтори години приблизно - де побачили і білу кругляшку метеорологічної станції і обіцяну хижу, де можна перекусити, а навіть заночувати. Перекусили ми божествено: суп (з бобів, звісна річ, САМо БОБ, - так би мовити, але про це дещо пізніше) та кюфте (котлета) - зі справжнього м*яса, причому без всіляких там домішок типу цибульки, батона і т.д...А чудесне смацнюще м*ясо із купою трав*яних приправ! Попили червоного чаю Чжень Шань Сяо Чжун (Малі Кущі з гір Чжень Шань), душевно вийшло. як завжди з цим чаєм. Тільки-от коли замерзають руки без рукавиць, то не вся увага, на жаль. йде всередину себе.. Верталися ми вниз до зупинки автобуса не без пригод;) - точно так, як любить мій чоловік (тут мається на увазі, що не було гарантії, що ми вертаємося правильною стежкою, не було гарантії, що ми встигнемо на останній автобус...).
DSC_0333_pho_fb
DSC_0315_pho_fb

24-25.11 - Встали в свинячий голос. Попили пречудової кави в Старбакс, де зразу відчули Christmas mood, завдяки музиці, різдвяній атрибутиці, затишку всередині кав*ярні та холоду за вікном. Бусом приїхали в Староіван, де прямо на вокзалі - чудесний фонтанчик у формі маримухи для омовіння перед входом в мечеть. Тут-таки і сама мечеть. Не зла. Звісно, провінційна. але незла. За 20 хв дісталися і Боровця. Сходили до моєї надії - підйомника, поцілували усі замкнені вікна й двері і поперли круто вгору. Це отакий прикол, прямо як в Лазещині (тіко там просто довго і нудно. а тут ще й круто і важко:() - до якихось диких місць мусиш пхатися дуууже довго, причому дорогою, якою їздить щось чотириколісне, тож твої зусилля і твоє геройське вкручування тут вапщє непотрібне, за велиим рахунком..:( Мене це завжди смутить - ну що ж за прикол топтати кілометри вгору, які можна проїхати автом! Перші дві години далися мені важко, далі - стєрпєлось-слюбілось.

Ніч в хижі Мусала. Фотографування зірок і неба нічного. Вода в озерах застигла так. наче час зупинився...
DSC_0168_fb
DSC_0169_fb

День штурму Мусали. Метеоролог. Кратери... Піпєц колінам - скидати 1700метрів, останні км - круто вниз.
DSC_0273_pho_fb
DSC_0246_sm
2012-11-25 11.38.40
Спустились. Від*їлись. Відпустило..
Язик - до Боровця доведе - не спитаєш - ночуватимеш в непотрібно-невиправдано-дорогому готелі зі спа та весіллям...

29.11 - концерт Бреги! Були у велетенському спортивному палаці - і він був весь забитий! забуті були як сидячі місця - так і весь периметр фан-зони (тобто все поле, де гімнастику показують за інших часів чи у хокея ганяють) - ВСЕ . це потішило. Ще потішило і здивувал по-хорошому те, що більшість публіки це були люди віку 50+..розумієте? НЕ МОЛОДЬ, а саме такого віку люди. Це дууууже сподобалось.
ну а сам Брега з його оркестром весільно-похоронним - це драйв. І ми з уже були - 3 місяці тому в Криму на джаз-Коктебелі. де він виступав 2 години, навіть більше - на морі. вночі - так романтично і класно. а тут - цю всю романтику компенсувала якість їхнього, переважно духового, балканського надзвичайного звуку. Сидіти-стояти спокійно під Брегу неможливо в принципі. тож ми пританцьовували і підспівували. Були майже усі пісні, які хотілося почути. Найбільше ж цього разу вразили Єремія (:
http://youtu.be/b6tbRuvUjmI
та знана в їхньому виконанні ще з Коктебелю*2012 пісня італійських партизанів Белла, чао:
http://youtu.be/Ea_edJJ0YsE

30.11 - Чоловік привів мене у свій улюблений пивняк в Софії. McCarthy's. Ірландський паб. Супер. Це простіше за геніальне. Там майже ніц немає! І це прекрасно!Пиво кілкені там чудне. Взагалі чудовий час там провели.
2012-11-30 20.07.15
Leave a comment
Зробити 34 кілометри на роверах і майже не втомитися. Минати квітучі луки долини Десни. По тому одразу плавати в Деснянській затоці. Їсти ягоди просто з кущів та дерев. Неймовірні пахощі. А тут ще пахне квітуча липа! Я ж гадала, що після Одеси вже не матимемо цього аромату аж до наступної пори цвітіння. Плавати в самій Десні, мужньо йти проти течії). В принципі, до цього нам не звикати:). Далі знов затока Десни. На поверхні вода тепленька, а на рівні ніг - холодна. Не морько, звісно, яке було ще позавчора, та все ж добре. 34 кілометри назад. Побоювання за сідниці і витримку взагалі. Ха! Їхалося ж легше і швидше, ніж "туди". Вдома. Вперше за весь час нашого тут проживання взяли участь у житті цього мікрокосму: купили квасу із улюбленими козинаками "Жайвір" і сіли на лавку на такій-собі алеї вкрай місцевого розливу. Поряд - дитячий майданчик, людиска прогулюються недільним вечором, сонце сідає. Є в цьому щось особливе і ностальгійне. Зазвичай ми пробігали повз, поспішаючи весь час у своїх дуже поважних справах (як ті їжаки), аж тут вдалося таки відсьорбнути ковток затишного літнього вечора саме такого формату. Затим ще ходили за водичкою і дивилися на наше озеро з містком. Гарний день. Як сказав дехто "День прожитий не даврма! 68км все-таки!..." "сплашниє мєртвєци" (с)
Leave a comment
1. Ахілес і черепаха. Такеші Кітано. 2008 - несподівано, неочікувано.
2. Еще один год. Майк Лі. 2010. Дивились у Жовтні, передивлялись вдома. славно. Наче скандинавський:)
3. Кухонні байки. Бент Хамер. 2003. прекрасно! Норвегія. В усьому.
4. Кус-кус і барабулька. А.Кешіш. 2007. Франція. Про туніських емігрантів у Франції. Забавно.
5. Місяць у пляшці.2007. Грохо. Британія, Іспанія. Тут Піньон Доменік віджигає. Музика фантастична. Передивлялися не раз.
6. Море всередині. А. Аменабар. 2004. Іспанія, Фр., Іт. типу Скафандр і метелик, тільки краще.
7. Оаза. Лі Чан Дон. 2002. Корея. Сильно і несподівано, жорстко як у Кім Кі-Дука.
8. Останній мамонт Франції. 2010. П*єр Рішар. Дуже так-сібе. немає бажання передивитися.
9. The Story of Qiu Ju (Чіу Цзюй подає до суду). Китай.1992. Джан Імоу. Кльово і правдиво про китайське село.
10. Священный дым. США. 1999. Це жах і караул. Шкода часу, витраченого на перегляд. Згадуємо виключно нєгодуя.
11. The last station (Останнє воскресіння). Нім., Рос., Брит. 2009. Про останній рік життя Толстого. Досить незле.
12. Токіо! Японія, Нім.,Фр., Корея. 2008. трилогія:
1 - Дизайн Інтер*єру. Мішель Гондрі. дівчина вкінці перетворилася на стул зі спинкою. прекрасно!
2 - Гівно. Лео Каракс. Геніально! З каналізації узявся чувак із кривою (як у Джафара) бородою і одним зварйованим оком і зник так само несподівано і кльово як з*явивсь.
3 - Токіотрясіння. Пон Чжунхо. Чудово про хікікоморі, які самі себе ізолюються від суспільства і живуть в своїх коморках у самотності.
13. Zhou Yu's Train (Потяг Чжоу Юй). Китай. 2002. Сун Чжоу. Чудова музика у фільмі. Дивнувато-китайський сюжет.
14. Biutiful. 2010. Франція. Алехандро Гонсалес Ін*яріту. Любімчік жінок Хав*єр Бардем має дар бачити мертвих. НЕзле.
15. Далеко по-соседству. 2010. Сем Гарбарський. Нім., Фр.... в 50 років чоловік раптом зміг перенестися в той час. коли йому 13 і зовсім інакше прожити декілька подарованих йому днів.
16. Heima (Вдома). 2007. Дін Деблуа. Ісландія. Документальний фільм про те як гурт Sigur Ros нарешті мають змогу виступити на своїй батьківщині. Незла музика та НЕПЕРЕВЕРШЕНІ ісландські краєвиди!
17.Invisible waves. 2006. Тайланд, Пд Корея. Пен-Ек Ратанаруанг. Славно і стильно.
18.
Leave a comment
Ні, треба все ж гнати себе копняками, аби щоденно записувати те, що впало в око і Зробило Мій День.
Думаю про те, що написала б у творі "як я провела літо". Надто мало було цього літа подорожей та Людей. Саме Людей, бо людей, як завжди, тьма. Остатньо Люди щось далеко. Переважно у Польщі, Франції й Грузії. А хочеться їхньої присутності. Просто готувати разом вечерю й спілкуватися, попиваючи вино (napijemy sie wina?). Потім її з*їсти та піти гуляти на нічне озеро, зустрічаючи їжаків та місяць дорогою. Водити їх улюбленими куточками міста. Просто бути разом весь час і говорити. Або не говорити. Все як у терапії Прохаська, про яку десь писав.

Осінь вже почалася. Почалася вона ще два тижні тому, у п*ятницю, пізнього вечора, в Ястребеньці. Я пізнала її за запахами, які почалися на стежці між полем та яблуневим садом. Це ті самі пахощі, які лишень у вересні добираються до міста і розливаються після заходу сонця. Це дуже сентиментальні запахи. В них усе - від особливої прохолоди, вологи, жовтіючого листя, цвіркотіння цвіркуна, чистого зоряного неба із падаючими зірками і нон-стоп шугаючими супутниками... до дитинства, велосипеду ТИСА, тисячів бачених заходів сонць. Якщо ж не піддатися сентиментам, можна замедитувати, і тоді, на коротку (кому як пощастить) миттєвість усе стане ясно. Але швидко забудеться:)
Leave a comment
1 comment or Leave a comment
..в ніч з 24 на 25 квітня серед чорноти ночі я побачила раптом чорну тінь, яка кудись собі трюхикала у своїх справах. Розпізнавши в цій тіні не кого-небудь, а самого Їжака, я кинулася навздогін. Їжак нісся від мене оленем. Але сталося так, як гадалося - він зупинився, притих і настовбичив голки. Незадоволено і гнівно сопів. Наосліп я знимкувала бідолаху, який, висловлюючись виразом моєї бабусі "дуже пережив" оці всі мої спалахи у його бік.. Досконалий й мокрий ніс в кадр потрапив, з пречудовими ж їжаковими п*ятами цього разу не пощастило...

Отже, перший-Їжак-у-2010-році-ура-!

Tags: , ,

1 comment or Leave a comment
Вечори, не припиняючи, пахнуть весною. Хіба в оці два дощові дні не пахли.. А так запах такий, що хочеться його пити і пити, й не йти домів, і стати, зупинитись - споглядаючи розкішний та ніжний(майже безпомічний) або навпаки брунатно-агресивний захід сонця..а щойно сонце сяде, то як Малий принц, пройти вперед кілька кроків і знов дивитись як сонце сідає, і знов пити повітря.

..Тільки чомусь надто швидко все відбувається.Кілька днів - і усі абрикоси вже квітнуть, і листячко розвилося майже на усіх деревах, а так хотілося наробити знимків, коли воно тільки розкривається, тільки народжується
Leave a comment
Сьогодні зраночку бачила розквітлу абрикосу. Це з тим, що абрикосові бруньки тільки-тільки починають рожевіти і грубшати... а тут - одне дерево і геть біле, повінстю вкрите білим цвітом. Навіть рожевості мінімальної нема. І тільке одне.
Дивина.
Але так добре
Leave a comment
Часами саме так себе і почуваєш.
Зараз саме ті часи.
Сильно тримати слово.. дане самій собі.
А ще прикольно, коли заради тебе щось роблять. а потім перепрошують і роблять те "назад". Найсмішніше, що ти дозволяєш це зробити "назад", позаяк обдумавши той гарний вчинок "заради тебе" і засоромишись...і вирішивши, що самою своєю згодою позбавлюєш людину "чогось", кажеш "звісно так! забирай назад! Адже це тобі необхідно...".
А тільки неприємність посилюється усередині. А з іншого бокум все пречудово... тільки жаліти почанаєш страшно. а от вдруге ніхто "заради тебе" цього робити не збирається.. от у чім штука! Прикольно, нє?
Сміюся.
З себе
Leave a comment
Крихітні червоні павучки. Я майже забула про них з дитинства. Аж раптом вони нагадали про своє існування мені, коли сиділа на теплому бетоні й спостерігала як відчалює невеличкий кораблик із вправними матросами, змінюючи імпрессіоністичну картинку на воді із зеленими деревами, сірим мостом, червоними та жовтими конструкціями коло мосту, різним синім небом..

Геть літня картинка.

А я вперше в житті хочу затримати весну, затримати поступове, впорядковане цвітіння дерев: коли найперші - абрикоси, тоді, здається, вишні й черешні, затим надзвичайні яблуні, груші. Тоді не можна не помітити каштанів, а далі - акація, яка купає зараз у своєму ароматі вулиці одного з моїх міст. І хочеться йти і йти бульваром, і вдихати тонкі пахощі дерева, на яке, здається, особливо цього року, купами понакидувано білого цвіту. А зовсім скоро вже липи...

Зажди ще, весно

Tags:

Leave a comment